"[...] Ми, перекладачі, не такі невинні, як іноді можемо здаватися, особливо особам недосвідченим. Бо ми не тільки ті, хто готує кавалок землі, аби там змогли приземлитися словоптахи, птахослова. Для того, аби пташина зграя, на яку ми наклали око, кудись прибула, її спершу слід звідкись інде зігнати. Зазвичай таке місце називають вітчизною. Місце, звідки зганяють, звідки розганяють, звідки розганяються. Звідки колись схарапудили тебе. Тими, хто зганяють, є ми, перекладачі. В цьому підозрілість нашої діяльности. Цю роботу нам треба залагодити самим, нема більше нікого, хто був би готовий, кому спало би на думку зробити її за нас. [...]" *
Уривок із подячної промови, яку виголосив Юрко Прохасько після отримання цьогоріч Австрійської держаної нагороди за художній переклад "Translatio". Повністю промову можна прочитати в останньому числі часопису "Критика" (Липень-Серпень, 2009) під назвою "Rara avis".
No comments:
Post a Comment