*
бабусі
Переклав з білоруської Остап Кінь
*
Ти бачиш своє життя як річ, позичену на деякий час у сусідів. Ти кажеш - обережно з ним, воно чуже. Його треба буде віддати таким, яким його нам принесли. Ти бачиш своє життя, як річ, позичену не лише тобі, але й усім нам. Довкола твого життя, як довкола першого чорно-білого телевізора, ми сидимо всі разом у захопленні.
Не життя вчить тебе - ти вчиш своє життя. Бути самим собою. Віддавати себе до кінця. Немовби ти підібрала своє життя із жалю на вулиці, таке вже воно було голе й голодне. І цей смак голоду в твоєму роті, такий міцний, що перебивав смак і запах усього, що б ти потім не їла. Цей смак голоду, як він співав для мене, як заговорював! Цей дотик оголеності, такий наполегливий, що холод пробирав тебе до кісток, що б ти потім не одягала. Цей дотик оголеності, як він мене обіймав, як заколисував!
Я бачу твоє життя, як біблію для Бога. Як те, з чого Бог повинен дізнатися про людину і повірити в неї на слово, як і ми в нього. Я бачу, як Бог стоїть перед твоїм життям на колінах.
"Дорога Вальжинина бабусю, звертається до тебе Бог. Ми особисто незнайомі, але, може, ти про мене чула - про мене писали в деяких книжках. Я не можу довго розмовляти й оці сльози з'являються в моїх очах неочікувано, як завойовницьке військо, як висадка спецназу на обличчя. Ці сльози в уніформі охоронного кольору - прозорі в повітрі, вони приймають колір щоків і всього, на що падають. Бабусю! Я такий старий, що багато хто вже вголос підтверджує мою смерть! Ще трохи, і я сам повірю в неї. Посади мене до себе на коліна, розкажи мені, як земля тримається на черепахах. Твої руки на дотик - як панцир черепахи. Дай мені сховати під ним свою голову!"
Не життя вчить тебе - ти вчиш своє життя. Бути самим собою. Віддавати себе до кінця. Немовби ти підібрала своє життя із жалю на вулиці, таке вже воно було голе й голодне. І цей смак голоду в твоєму роті, такий міцний, що перебивав смак і запах усього, що б ти потім не їла. Цей смак голоду, як він співав для мене, як заговорював! Цей дотик оголеності, такий наполегливий, що холод пробирав тебе до кісток, що б ти потім не одягала. Цей дотик оголеності, як він мене обіймав, як заколисував!
Я бачу твоє життя, як біблію для Бога. Як те, з чого Бог повинен дізнатися про людину і повірити в неї на слово, як і ми в нього. Я бачу, як Бог стоїть перед твоїм життям на колінах.
"Дорога Вальжинина бабусю, звертається до тебе Бог. Ми особисто незнайомі, але, може, ти про мене чула - про мене писали в деяких книжках. Я не можу довго розмовляти й оці сльози з'являються в моїх очах неочікувано, як завойовницьке військо, як висадка спецназу на обличчя. Ці сльози в уніформі охоронного кольору - прозорі в повітрі, вони приймають колір щоків і всього, на що падають. Бабусю! Я такий старий, що багато хто вже вголос підтверджує мою смерть! Ще трохи, і я сам повірю в неї. Посади мене до себе на коліна, розкажи мені, як земля тримається на черепахах. Твої руки на дотик - як панцир черепахи. Дай мені сховати під ним свою голову!"
Переклав з білоруської Остап Кінь
*
Вальжина Морт - білоруська поетка і перекладачка. Авторка двох поетичних збірок. Окремими перекладними книгами її поезія виходила в Сполучених Штатах, Німеччині й Швеції. Перекладає з англійською, польської та української мов. Українською мовою публікувалася в білінґвістичній збірці "Зв'язокрозврив" (Київ: Критика, 2006) та в часописі "Потяг 76". Мешкає у Вашинґтоні, США.
No comments:
Post a Comment